четвер, 21 червня 2012 р.

Маленька вісточка від мене....лаванда і Коти)))


Привіт мої дорогенькі! Як же я до вас довго добиралася)))Давно не було натхнення щось творити,коли цілий день крутишся як білка в колесі і приходиш додому і знову ж таки як білка,то часу на улюблену справу немає,а коли був час,то рука вже перестала тянутися щось створити... Дуже швидко людина до всього звикає,щось впускає у своє життя,а щось навпаки-випускає...Але на все потрібен час,для рівноваги,для того,щоб звикнути до змін,для того,щоб прийшло натхнення...Головне чекати і надіятися))) Я вже звикла до Києва,не знаю чи він звик до мене)))Чесно кажучи саме місце проживання для мене немає значення...це все просто пейзажі і різні кадри за вікном,у маршрутці по дорозі на роботу...Люди...вони такі як і усюди-різні,але всі одинаково захлопотанні і метушливі...і ти вливаєшся у цей мурашник,їдеш зранку на роботу,мрієш,що ввечері сядеш за станок з вишивкою-до своєї ново-розпочатої гортензії...дім...оце для мене святиня,чи він би був у Сахарі,чи Антарктиді...я би одинаково з трепетом туди поверталася...Мій дім,там де моя душа,серце і натхнення...І не важливо де він географічно розташований...Я туди лечу,люблю його,плекаю...наша маленька орендована квартира.Де навіки у стінах збережуться наші щасливі кадри... Друзі...поки їх у мене тут немає...та я і не плекаю когось впускати у своє життя...Іноді мені здається,що моя сім'я настільки самодостатня,що нам нікого і не потрібно...нам весело,ми разом,ми дурієм,допомагаємо один одному,кожну хвилину стараємося провести разом,ходимо на рибалку(так так,я супер рибак виявляється),купаємося в річці.Я обзавелася велосипедом,але сучасний ритм життя поки не дав нагоди покрутити педалі.У мене є город-на якому я вперше власноруч виростила редиску,кріп,петрушку,салат і чекаю на огірочки...Зранку на терасі я п'ю каву і перевіряю усіх жителів мого зеленого світу...Сьогодні в оцикованому відрі моє серце потішила перша стріла від гладіолуса...ох як же я люблю ці квіти...Тепер я гадаю,якого забарвлення він буде -залишилося трішки почекати... Друзі...вони є,вони в мому серці і у місті,котре пахне кавою та шоколадом,а ще у Рівному,де на вікні росте лаванда...Я сумую за вами дуже дуже.Ви важливі мешканці мого серця і я так чекаю на зустріч з Вами.. Синок...синок росте,тішить новими досягненнями.Шкодний далі,але я йому прощаю.Він такий,який є,шкодний,але найкращий,співчутливий,люблячий,з добрим серцем.Мої недоліки він мені теж прощає.Йому тут добре,правда у хвилини незадоволення,він інстинктивно проситься додому- до Львова.мабуть,клаптик його серця поки залишився там... Лаванда...я просто її люблю...вона мені нагадує про деяких людей,її аромат для мене ностальгічний і теплий.З запахом часу і спокою водночас.Вона для мене одночасно і минуле і теперішнє і майбутнє... Коти...вони просто у мене є...висять на кухні,милуються через шибу вікна чудовими травами і жовто-гарячими метеликами...А я милуюся ними...А ще чотири маленьких котика бігають у нас у дворі...Всі різного окрасу,грайливі,кумедні...одним словом діти)) Фотографії вийшли трохи пасмурні,певне через те,що пізно ввечері зроблені.Але я не могла дочекатися ранку,зраділа,що є бажання щось вам передати з свого теперішнього життя... Про вас...я усіх вас читаю.Захоплююся вашими роботами...Щиро вболіваю за усі ваші досягнення та починання.Мені вас гостро невистачає,та поки я не навчилася розриватися на стільки багато частин...сподіваюся,що я до вас скоро повернуся... Люблю вас,обіймаю,бережіть себе і своїх рідних.Насолоджуйтеся кожним подихом життя... Нуся